gov.ua Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного
 Головна  |  Про архів  |  Контакти |  Вакансії  |  Анонси | Мапа сайту 

13.04.2021

ВІДЧИНЯЮЧИ ВІКОНЦЕ В КАЗКУ

Дати народження і смерті Оксани Дмитрівни Іваненко (1906–1987) охоплюють майже все ХХ ст. На дев’яносторічному життєвому шляху письменниці позначилися злети і трагедії епохи. Щасливе і радісне дитинство минуло в багатій на літературно-мистецькі традиції Полтаві, у високоосвіченій інтелігентній родині, де панував культ художнього слова. Батько майбутньої письменниці – Дмитро Олексійович, працював редактором у місцевих газетах, мама – Лідія Миколаївна, була вчителькою у дитячому притулку для сиріт «Дім трудолюбія».
Оксана Іваненко навчалася у дореволюційній жіночій гімназії, а потім у пореволюційній трудовій школі. Свій перший літературний твір дівчинка написала у шість років і відтоді постійно створювала казки, віршики, п’єски. Її твори друкувалися у журналі полтавських гімназистів «Слово». Через багато років Оксана Дмитрівна згадуватиме: «Я з дитинства мріяла бути вихователькою, завжди бути з дітьми і писати, писати, писати». У 16 років почала працювати вихователькою дитячого дошкільного будинку для сиріт та вступила до Полтавського інституту народної освіти. Вдень була праця в дитбудинку, а ввечері навчання.
1923 р. вона перевелася до Харківського ІНО на відділення соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соцвиховання, проходила практику, а по закінченню вишу працювала у колонії для неповнолітніх правопорушників ім. Максима Горького під керівництвом А. С. Макаренка (О. Д. Іваненко стала прототипом Оксани Варської у його романі «Педагогічна поема»). Згодом було навчання в аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки, дисертація з проблем дитячої творчості та інтенсивна і натхненна літературна праця, схвальні відгуки метрів дитячої літератури К. Чуковського й С. Маршака. Але й випробувань та трагедій теж вистачило б на не одне життя: ідеологічні цькування і позбавлення роботи в 1930-ті, Друга світова війна, смерть на фронті чоловіка (Володимир Татаринов загинув 1941 р., захищаючи Київ), поневіряння евакуації в холодному Свердловську, нелегкі післявоєнні роки з двома малими дітьми на руках, довголітня виснажлива хвороба улюбленої доньки Валерії. Незважаючи на всі «не умови», Оксана Дмитрівна не зламалася, «не прогнулася» морально, художнім словом берегла і примножувала добре і прекрасне, відкривала його для багатотисячних читачів, ніби відчиняла віконце в казку, осяювала навколишніх своєю життєрадісністю, доброзичливістю й оптимізмом.
Оксана Дмитрівна доклала чимало зусиль до розвитку дитячої літератури і дитячої періодики. У другій половині двадцятих років працювала секретарем редакції журналу «Дитячий рух», була головним редактором журналу для дошкільнят «Тук-тук», відчайдушно і наполегливо відстоювала жанр казки, який, на думку багатьох тодішніх ідеологів від освіти, вважався шкідливим для радянських дітей. У 1947–1951 рр. була головним редактором дитячого журналу «Барвінок».
На казках, оповіданнях і повістях О. Д. Іваненко виросло не одне покоління дошкільнят і підлітків. Та крім творів для дітей письменниця працювала в жанрах історико-біографічного роману та повісті. До сьогодні роман-життєпис про Т. Г. Шевченка «Тарасові шляхи», який вона писала понад двадцять років, вважається неперевершеним за часовим охопленням, фактажем і художньою майстерністю. Оксана Іваненко вперше в історії української і світової літератури у своєму романі «Марія» створила об’ємний і психологічно переконливий портрет однієї із найнепересічніших і найталановитіших жінок ХІХ століття, письменниці Марко Вовчок (Марії Олександрівни Вілінської). А у повісті «Друкар книг небачених» знайомила із легендарним Іваном Федоровим. О. Д. Іваненко перекладала з російської, французької, німецької, датської. Завдяки їй українською мовою заговорили до читачів «Малахітова шкатулка» П. Бажова, казки Г. К. Андерсена, братів Грімм, оповідання Л. Толстого, В. Короленка, роман А. Моруа «Тургенєв» та ін.
Твори письменниці також активно перекладалися іншими мовами. Її книжки ілюстрували видатні українські художники В. Касіян, А. Базилевич, С. Караффа-Корбут. О. Д. Іваненко присуджено найвищі відзнаки України в галузі літератури: Премію імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (1974 р.), Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка (1986 р.) (з 1999 р. Національна премія України імені Тараса Шевченка).
У століття ХХІ перейшли її чудові твори (лише українською мовою було видано понад 100 книг), які витримали іспит часом, не втратили свого естетичного й етично-пізнавального потенціалу, лишилися надзвичайно цікаві мемуари самої письменниці, спогади її друзів і близьких, світлини, кадри кінохроніки та звукозаписи її творів.
У Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного зберігаються 37 аудіовізуальних документів, присвячених життю і творчості О. Д. Іваненко, що хронологічно окреслюються 1946–1986 рр.
Кінонодокументи (10 од. обл.), які стосуються життя та творчості О. Д. Іваненко, представлені сюжетами із кіножурналу «Радянська Україна», окремими кіносюжетами Республіканської та Київської студій телебачення. У них зафіксовано вручення письменниці державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка («Радянська Україна», 1986 р, № 13, архівний № 9417), Державної літературної премії ім. Лесі Українки (сюжет Республіка нської студії телебачення 1974 р, архівний № 6334 (ІІ.); інтерв’ю О. Д. Іваненко з роздумами про реформи загальноосвітньої і професійної школи (сюжет Республіканської студії телебачення 1984 р., архівний № 9354 (ІІІ); участь у заходах зі вшанування педагога і письменника А. С. Макаренка (сюжет Республіканської студії телебачення, 1978 р., архівний № 6945 (ХХVІ), сюжет Київської студії телебачення 1967 р., архівний № 6026 (ХХІV), «Радянська Україна», 1951 р., № 45, архівний № 811); суспільно-громадську діяльність («Радянська Україна», 1950 р., № 15, архівний № 696; «Радянська Україна», 1951 р., № 36, архівний № 802; сюжет Київської студії телебачення 1964 р., архівний № 3425 (V). Зустріч письменниці зі школярами відтворено у стрічці «Незабутня подорож» (1950 р., студія «Укркінохроніка», режисер О. М. Уманський, архівний № 767).
Фотодокументи (18 од. обл.) представлені портретами письменниці різних років та груповими знімками за її участю. Портрети письменниці привертають особливу увагу. Адже портрет – жанр своєрідний. Навіть найпростіший студійний фотопортрет може багато розповісти про об’єкт зображення: особливості його зовнішності, пережиті емоції, настрій і світовідчуття, відбиті у погляді та виразі обличчя, матеріальне, предметне оточення, уподобання чи професійний «антураж». Фотограф прагне розкрити не лише зовнішній, але і внутрішній бік людської природи, розкрити характер портретованого, особистісну суть моделі. Серед світлин – класичний фотопортрет (переважно поясний) з класичною постановкою освітлення, стандартною позою і положенням рук; концептуальний фотопортрет (модель постає в певному образі, який відтворює замисел зйомки); романтичний (своєрідна постановка освітлення, використання різних реквізитів для створення ніжного, замріяного, романтичного образу); «іміджевий» фотопортрет (відображає статус, характер діяльності людини); груповий поєднаний з «корпоративним» (модель серед групи осіб однієї сфери чи установи); репортажний (створюється як звіт про якусь подію, модель під час якихось подій чи заходів).
У фонотеці архіву зберігаються фонозаписи творів письменниці у виконанні провідних майстрів української сцени (9 од. обл.). Зокрема, художнє читання «Лісових казок» (1976 р.) у виконанні О. Я. Кусенко, Д. В. Франька (наприклад, архівні №№ 23493, 23494), радіовистав за творами про Т. Г. Шевченка «Дитинство Тараса» (1954 р., архівний № 1479), «У широкий світ» (1963 р., архівний № 9164), «На Вкраїні милій» (1964 р., архівний № 9344), радіовистави «Русалонька» за казкою Г. К. Андерсена у перекладі О. Д. Іваненко (2012 р. архівний № 3740).