gov.ua Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного
 Головна  |  Про архів  |  Контакти |  Вакансії  |  Анонси | Мапа сайту 

12.05.2021

Документальна он-лайн виставка «Майстер новели»

до 150-річчя від дня народження українського письменника В. С. Стефаника

«А прихильником Великої України я все був і буду…»

Василь Стефаник

МАЙСТЕР НОВЕЛИ

14 травня 2021 року виповнилося 150 років від дня народження видатного українського письменника, новатора модерністської техніки письма, новеліста, тонкого спостерігача людської душі, гуманіста і просвітителя Василя Семеновича Стефаника. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели, найближчий соратник Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, товариш і спільник у творчій та громадській діяльності Леся Мартовича та Марка Черемшини.

До ювілейної дати Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного представляє онлайн виставку, присвячену життю і творчості письменника, а також вшануванню його пам’яті.

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. у с. Русові на Станіславщині (тепер – Снятинський район Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина Семена Стефаника. Дитячі роки Василя Стефаника минули в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття. Тоді ж майбутній письменник занурився у таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, глибоко зазнав селянський побут. З 1878 р. Василь відвідував Русівську початкову школу, з 1880 р. – Снятинську чотиривідділкову школу, потім навчався у польській гімназії у Коломиї (1883–1890) та у німецькомовній Дрогобицькій гімназії імені Франца Йосифа I (1891–1892).

У 17 років Василь Стефаник уперше спробував писати. Серед перших літературних творів Василя Семеновича слід назвати опублікований анонімно вірш і створені у співавторстві з Лесем Мартовичем два оповідання: «Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889). Упродовж подальших восьми років з 1892 по 1900 р. письменник мешкав у Кракові. Василь Стефаник друкувався у виданнях Русько-української радикальної партії «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос», «Літературно-науковий вісник». Читач одразу вихопив нове прізвище, слідкуючи за низкою публіцистичних статей «Мужики і вистава», «Книжка за мужицький харч», «Молоді попи», «Віче хлопів мазурських у Кракові», «Поети і інтелігенція», «Мазурське віче у Ржешові», «Для дітей». Зокрема, в чернівецькій газеті «Праця» відбувся дебют молодого літератора Василя Стефаника. Видання надрукувало шість авторських новел: «Виводили з села», «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі», «Сама-саміська», «Побожна». У квітні 1899 р. друком з’явилася перша збірка з 15 новел «Синя книжечка», за нею світ побачили збірки «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905).

26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, надзвичайно розумною, делікатною і мужньою дівчиною з прогресивної сім’ї. 1910 року Стефаник з дружиною і трьома синами переїжджає до свого рідного Русова, з великим завзяттям будує свій «палац», 4-кімнатний великий дім з бляшаним дахом на дубових підвалинах. Сімейне щастя тривало всього десять років. 4 лютого 1914 року Ольга померла, залишивши Василеві малих дітей, яких він самотужки виховував.

Час від 1903 до 1914 р. – це час широкої громадської діяльності Василя Стефаника. Територія його діяльності – Покуття. Він засновує читальні «Просвіти», організовує селянські страйки, агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, концертах, зборах. 1908 року Стефаник увійшов до Віденського парламенту. Посольські обов’язки від виборців він виконував аж до розвалу Австро-Угорщини у 1908 році, тобто, цілих 10 років.

Навчений досвідом Стефаник, при другій окупації Галичини царськими військами, тікає з австрійською армією і у 1916 році добирається до Відня. Там пише новелу «Дитяча пригода», з якої починається другий і останній період його творчості. А у 1917 році пише ще одну – «Марія», про героїв Січових Стрільців.

У 1926 р. друком виходить п’ята збірка новел «Земля», що розкривала трагічну долю галицького селянства у роки Першої світової війни. У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще понад десять новел. В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як «Нитка», «Браття», «Серце», «Вовчиця», «Слава йсу», «Людмила», «Каменярі».

Останні роки життя письменник тяжко хворів. 7 грудня 1936 року помер, похований у рідному селі.

Найкраща біографія Стефаника – це його творчість. Парадоксальність цієї думки в тому, що її прикласти можна до життя і творчості багатьох майстрів слова, творчий і життєвий шлях яких зливалися один з одним. Та у Стефаника це поєднання виступає з особливою силою.

Тому найкращим джерелом до пізнання життя Василя Стефаника є його твори, автобіографія та автобіографічні новели, а також фотодокументи, що розкривають різні аспекти багатогранного творчого життя письменника.

До експозиції пропонованого онлайнового виставкового проєкту увійшли фотопортрети Василя Стефаника, знімки родичів письменника, українських літераторів і громадських діячів XX століття, вшанування пам’яті Василя Стефаника, а також види місць, пов’язаних із його життям. Зйомки за часом охоплюють період з 1896 р. до 1996 р., а за місцем створення – різні міста і населені пункти України (мм. Львів, Івано-Франківськ, Полтава, Снятин та с. Русів Івано-Франківської обл.).