Головна Архів новин Новини Вибір Легара, або пастка для Майстра

Вибір Легара, або пастка для Майстра
(пригоди легкого жанру)

“Є три види музичної драми:
опера, оперета і Легар”
Пауль Кнеплер

Франц Легар

30 квітня світ відзначає 150 років від дня народження законодавця музичної моди Франца Легара. За твердженням критиків, він не має ані прямих попередників, ані спадкоємців. Насправді юний композитор мітив у класику, але спинився на межовому жанрі, близькому на той час до того, з якого починав – військових парадів (пісень, маршів – в тому числі марш боксерів, – танців). Легар народився у 1870 році тоді в угорській (нині словацькій) області, в родині тамбурмажора полкового оркестру австро-угорської імператорської армії. У празькій консерваторії вчився у класах скрипки та композиції, відтак диригував і писав для військового оркестру. Рання проба опери (“Зозуля”, 1896 р.) аж надто не вразила, але навернула його до жанру легкого і радісного – оперети. До нього була прихильна така ж вітальна натура улюбленця жінок і муз. Вони дарували йому щастя, він їм – безсметря: “Паулінен-вальс” і “Конкордія-вальс” лунають дотепер.

Відтоді почався тріумфільний віденський Легар. Написано було понад 30 оперет (найкасовішими стали “Весела вдова”, “Граф Люксембург”, “Циганське кохання”), у яких майстерно спліталися різнонаціональні голоси з ритмами угорських чардашів, угорських й тирольських пісень, новітніх американських танців, канканів і віденських вальсів. Мелодії ці легко запам’ятати, вони чуттєві і по-легарівськи впізнавані за особливою нервовою пульсацією. Незвичного ефектного і насиченого колориту їм додає оркестровка, часто здійснена за допомогою народних інструментів: балалайки, мандоліни, цимбал, тарогато тощо. Новаторство композитора повернуло легкий жанр на нові рейки: замість сатиричних буфонад сцену зайняла побутова музична комедія, лірична сентиментальна драма з посиленою драматичною складовою і формами, близькими до оперних. Так, “Циганське кохання”, за всієї типовості музичної драматургії дає настільки неоднозначне трактування характерів героїв і сюжетних ходів, що певною мірою трансформується властива для оперети умовність. Сам автор надписує на партитурі її особливий жанровий вид – “романтична оперета”. Ще більше наближається до естетики романтичної опери “Нарешті самі!” І пішло: відхилення від жанрових канонів призводить до безпрецедентних змін формальної структури. Досить лиш згадати введення танцювальних номерів як повноцінних сольних висловлювань поряд з вокальними партіями. Сам Легар говорив, що увірвався в новий для себе жанр без компасу. І винайшов Атлантиду: “Я зміг створити свій власний стиль оперети. Моя мета – облагородити її”. За словами историка жанру Б. Груна, він склав “рецепт успіху цілої сценічної культури”.

У подальшрму композитор не заспокоюється на лаврах пожиттєвої світової слави короля оперети, забезпечивши собі чималі статки й високий соціальний статус. “Легкий” жанр, як водиться, виявився прибутковим. Продовжуючи експериментувати, Легар модифікує вже власну модель, наближаючи мелодику до оперної, а жанрову сутність оперети майже позбавляє комедійності, посиливши ознаки романтизованої ліричної драми так, що нова своєрідність потребувала окремого визначення – “легаріади” (“Паганіні” 1925 р., “Царевич” 1927 р., “Країна посмішок” 1929 р., “Джудіта” 1934 р.). Для них автор знаходить і нові стильові засоби, сміливо поєднуючи чуттєвість мелосу з яскравими оркестровими ефектами, а це вже арсенал оперної й симфонічної музики. Для повноти Curriculum vitae слід згадати написані у різний час плодовитим маестро зінгшпілі, оперети для детей, танцювальні мелодії й марші, 2 концерти для скрипки с оркестром, симфонічну поему для голосу з оркестром “Лихоманка” 1917 р., п’єси, пісні, музику до вистав драматичного театру.

Блискуча, безхмарна і стрімка кар’єра Легара не знала пут під надійним крилом легкої музи. Сила останньої однак обмежена у володіннях земних богів. “На небі — сонце, а на землі — ви, пані, і я не знаю, хто з вас чарівніший. Чи дозволите провести вас до тієї альтанки? На ваше “ні” я негайно подамся додому й пущу собі кулю в скроню, і княгиня Меттерніх не почує замовлений вальс… Її бал буде зіпсовано, а винною у цьому станете ви!” – рудоволоса муза остаточно зміцнила узи перших професійних тріумфів і задовго до розплати утвердила молодого щасливця в законних правах обранця долі. Веселому, космпополітичному, ренесансному Відню початку ХХ ст. було ще далеко до гітлерівського аншлюсу. У 30-х же Європа так само марила “легаріадами”, гроші продовжували прикрашати життя шовком епікурейських звичок, Софі давно проросла в Легарове єство як частина тіла, про любов до якої навіть не задумуються, а в голові потягу панувала справа життя, що їй належало визначати його призначення. А чоло знаного пасажира вишневого Rolls-Royce затьмарило запізніле занепокоєння. Да часу австрійський замок Нусдорф оминали порядки новоявленого Крихітки Цахес і надійно глушили чутки про численні арешти й депортації євреїв. На біду раптово національні ознаки дружини почали означати. Группенфюрер СС Артур Зейсс-Інкварт зажадав жертви. Спершу Франца вкрай збентежила вимога переробити “Циганське кохання”: прибрати “не-людей” зі сцени (потім комом покотяться слов’янізми і решта неарійського начиння, яке, до слова, не в останню чергу робило оперету “легаретою”), і роздратоване “Обідай без мене, люба, я зачинюся в кабінеті і буду псувати хорошу оперетту…” змінилося на непідробний жах. Пастка клацнула. Емігрувати до США за недавнім прикладом і проханням колеги по камертону Імре Кальмана було пізно: без нього на Софі чекав концтабір. Дуже швидко панцирна броня фюрерового фаворита почала стончуватися. Ще один шанс з’явився в образі Альберта Герінга – зухвалого антинациста і за сумісництвом брата всесильного Герінга. І вдруге постав вибір: іти поряд з новою Німеччиною або скористатися нагодою короткотривалого виїзного вікна. Франц був не проти змін і відповів, що залишиться й робитиме все дозволене совістю, бо він вже застарий, аби стримувати посвистом бурі. “Совість буває такою еластичною…” – зауважив Альберт. Втім здобув для дружини метра охоронну грамоту – звання “почесної арійки” – диявольський дар, що, як водиться, подається з гнильцею: жінка перебувала під постійним наглядом і завжди через це мала при собі пляшечку з ціанідом. Легар жив, пристосовуючись до обставин, отримував нагороди, переробляв і викреслював на новий лад написане, виганяв євреїв, росіян, поляків, китайців з героїв і лібретистів.

По війні подружжя таки виїхало до Швейцарії, де за два роки Софі померла. Сам Легар повернувся померти 1948 року додому. Незадовго до того скрушно визнав: “Я помилився. Слід було послухати Кальмана у 1938-му. Тепер думаю, що мусив би покинути Відень”. Чи розумів він тоді, коли постав перед дилемою, достоту все, чим доведеться жертвувати і що чекало б його, вже старого й знесиленого у Штатах, де не було тоді театру оперети? Історію про таке запитувати не прийнято. Розплата не забарилася: на шальках опинилися життя рідної людини, мистецтво, можливість професійної самореалізації. І цього досить. Легар не був надлюдиною. Легар був королем легкого жанру. Є факт укладення фаустіанського пакту зі злом, є історичний контекст (подібну особистісну трагедію пережив, до прикладу, Ріхард Штраус, замараними залишились Мартін Хайдеггер, Кнут Гамсун, Бернард Шоу… інші, інші). Розуміючи потенційну небезпеку стати фізичним і духовним заручником режиму, повернувся до СРСР Сергій Прокофьєв – ніде більше не була запитана його творча активність – і так само заборгував перед собою та совістю. Це вибір стайронівської Зофії – нерівноцінний, жорстокий, неприпустимий. Вина можніх пастирів у допущенні такого вибору, що призводить до непоправного зсуву дуалістичної природи людини. “Ми знаємо себе настільки, наскільки нас піддано випробуванням”, – писала польська поетеса Владислава Шимборська. Питання в тому, чи багато готових до такого пізнання.

Історія таки не любить умовного способу, вона дала відповідь: Франц Легар не написав нічого від другої половини 30-х до самої смерті. Так скінчився майстер, але не його муза. Вона жила і під час війни, відокремившись від автора, без його волі несподівано перевтілювалась у далекі від задуму символи. Так, Дмитро Шостакович у “Ленінградській” Сьомій симфонії 1941 р. і Бела Барток у Концерті для оркестру 1943 р. цитують легковажного Легара всупереч – всупереч смертоносній війні звучить він тепер гімном безтурботності, життєвої переможної сили.

Легаріада ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного цікава й насичена у понад кількох десятках аудіозаписів на платівках. Ми пропонуємо вам послухати уривки творів автора, напрочуд вигадливого як у змістовому наповненні, так і в жанровому та інструментальному виконанні: вокал, оркестр, орган і навіть джазові варіації фортепіано.

Попурі на теми опери “Весела вдова”, Ф. Легар.
Виконує Симфонічний оркестр Німецької державної опери, диригент Г. Отто, Берлін.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. зб. Г-68, од. обл. 41
play_circle_filled
pause_circle_filled
Попурі на теми опери "Весела вдова", Ф. Легар.
volume_down
volume_up
volume_off
Дует з опери “Граф Люксембург”, Ф. Легар.
Виконують заслужені артисти РРФСР К. М. Новикова, М. А. Качалов у супроводі оркестру Державного академічного Большого театру СРСР, диригент О.А. Залевський.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. зб. Г-5369, од. обл. 21415
play_circle_filled
pause_circle_filled
Дует з опери "Граф Люксембург", Ф. Легар.
volume_down
volume_up
volume_off
Увертюра до оперети “У країні сміху”, І, ІІ чч., Ф. Легар.
Виконує Симфонічний оркестр Німецької державної опери, диригент Г. Отто, Берлін.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. зб. Г-344, од. обл. 345
play_circle_filled
pause_circle_filled
Увертюра до оперети "У країні сміху", І, ІІ чч., Ф. Легар.
volume_down
volume_up
volume_off
Попурі на теми опери “Весела вдова”, Ф. Легар.
Виконують П. Кройдер (рояль) та джаз-оркестр.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. зб. Г-846, од. обл. 1125
play_circle_filled
pause_circle_filled
Попурі на теми опери "Весела вдова", Ф. Легар.
volume_down
volume_up
volume_off
Пісня про Вілью, Ф. Легар.
Виконує Е. Кристоф (орган).
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. зб. Г-956, од. обл. 1331
play_circle_filled
pause_circle_filled
Пісня про Вілью, Ф. Легар.
volume_down
volume_up
volume_off