ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КНИГОДРУКУВАННЯ І АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Люди перестають мислити, коли перестають читати

(Дені Дідро)

1995 року на конференції ЮНЕСКО у Парижі делеговані зберігачі всесвітнього культурного спадку схвалили рішення про відзначення Дня книгодрукування та авторського права  23 квітня кожного року з метою привернення уваги до читання, культури писемного слова та прав авторів. За словами відповідального директора ЮНЕСКО Мілагрос дель Корраль, “Читання означає вступ в інтерактивний діалог з віртуальним всесвітом, створеним автором тексту: всесвітом інтелектуальних описів, які різняться залежно від уявлення кожного окремого  читача”.

Від часу появи писемності графічне слово визначає змістове наповнення кожної епохи, звід її цінностей і творчих досягнень. Базово книга є носієм інформації, способом зберігання й передання досвіду наступним поколінням, інструментом прогресу, ширше — основою гносеології,

23 квітня виявилося знаковим днем з багатьох причин, оскільки саме з ним пов’язані імена Сервантеса, Шекспіра, Дрюона, Валеджо тощо, тощо. У наш час до цієї ініціативи приєдналися 190 країн світу, у багатьох з них склалися особливі традиції. Так, у Каталонії це ще й шанований День Святого Георга, коли за кожну куплену книжку підносять троянду, а книгу дарують, як квітку. Усюди проходять зустрічі з письменниками, публічні читання (у Мадриді проводиться щорічний безперервний марафон-читання “Дон Кіхота” упродовж 48 годин), конкурси, заходи й фестивалі, розпродажі і навіть безплатні роздачі книг перехожим з нагоди свята. Окрім того, ЮНЕСКО запровадила традицію обрання Всесвітньої столиці книги. Свого часу нею були Мадрид, Олександрія, Нью-Делі, Антверпен, Турин, Богота, Амстердам, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Амстердам, Єреван, Бангкок. По праву заслуговує на це звання й Україна, бо історія української книжки давня й багата.

Протягом тривалого часу першодрукарем офіційно вважали Івана Федорова. Говорилося й таке, що в українські землі друкарство прийшло з Московської держави, проте сучасні дослідники мають свідчення про появу книгодрукування у нас набагато раніше. Так, у Центральному державному історичному архіві м. Львова збереглися два документи, які вказують на існування місцевої друкарні ще у 1460 р. Документи написані латиною й датуються 23 липня 1791 р. та 20 жовтня 1792 р. Є архівні дані про існування інших дофедорівських видань в Україні. У тому ж історичному львівському архіві виявили інвентарний список книг Словінського монастиря, розташованого поблизу міста, складений польською та німецькою мовами у 1826 р. Інвентар містив почаївське видання 1511 р., київські у шкіряній оправі і доброму стані 1527 та 1540 рр., такі ж львівські 1542, 1546, 1566 рр.

Переконливим аргументом раннього походження друкарства на українській території є також використання в друкарській справі німецької термінології. У Московському Царстві послуговувались пізнішою, італійською. Нею користувався також І. Федоров до прибуття у Велике князівство Литовське. Віднайдені у Львівському архіві письмові джерела дозволяють тлумачити зміст напису на його надмогильній плиті так: “занедбане друкарство обновив”, що засвідчує існування друкарства у Львові зокрема задовго до приїзду друкаря.

Перші друкарні у нас виникли ще у середині XV ст. Технологія множення текстової інформації була запозичена у німецьких друкарів. Сьогодні першим відомим сучасним науковцям друкарем на цих теренах є підстави вважати С. Дропана. І. Федоров розпочав свою друкарську діяльність тут набагато пізніше, але створив першу постійно діючу друкарню на початку 1573 р., яка залишалась важливим центром книгодрукування з кінця XVI до кінця XVIIІ ст. Першою книгою, виданою у його львівській друкарні, став «Апостол» 1574 р. Того ж року вийшов і “Буквар” — перша друкована східнослов’янська книжка світського призначення. Посібник був спрямований на засвоєння особливостей граматики церковнослов’янської мови у східнослов’янській редакції. Відтак розвиток вітчизняної поліграфії здійснив відчутний стрибок, зробивши книгодрукування постійною і невід’ємною частиною життя українського населення.

Пращурами сучасної книги були глиняні таблички й сувої з пергаменту. У середні віки вони вже були схожими на наші, однак виготовлення кожної потребувало значних зусиль і було штучним, часто мистецьким витвором ручної роботи, оздобленим коштовностями. Розвиток освіти зумовив зростання попиту на папір та книги, що пришвидшило революцію книгарства з винайденням друкарського верстату Іоанна Гутенберга близько 1450 року.  Протягом століть після винаходу друку з рухомим металевим шрифтом, друкарські процеси залишалися по суті незмінними. Тепер у виробництві книг, періодичних видань та інших форм друкованої продукції використовується комп’ютеризоване шрифтове оформлення та фотокомпозиція, супутникова передача тексту та інші нові технології. Розвиток мікрокомп’ютерів і «настільних видавництв» пропонує широкий контроль над багатьма етапами друкарського та видавничого процесу, яким користувалися європейські друкарні 500 років тому. З тих пір минуло чимало, книга тепер може існувати і віртуально. Лише кілька років тому широко сперечалися про те, що однією з великих трансформацій сучасного суспільства був занепад писемного та друкованого слова. Сьогодні очевидно, що це не так. Цифрова книга відкриває нові можливості доступу до знань без обмежень і з мінімальними матеріальними витратами. Аудіокнига зробила цей світ іще ширшим. Традиційна ж все ще залишається одним з найнадійніших технологічних засобів, який можна мати при собі за будь-яких умов. Таке бібліорозмаїття перетворює книгу на щось більше за фізичний об’єкт. Йдеться про видатний винахід, що доленосно вплинув на еволюційну картину історії людства, забезпечивши поколіннєву наступність і поступ.

З книгою тісно пов’язане виникнення і розвиток поняття авторського права. Початково правова культура в цій галузі сформувалася у Середньовіччі, коли автор міг отримати від монарха так звані привілеї на художні літературні твори, хоч така практика була радше винятковою — тогочасна мистецька теоретична думка, зіперта на релігійний світогляд, постать автора ігнорувала, залишаючи йому роль провідника божественного знання. Переламним в цій історії стало 10 квітня 1710 р. — день прийняття Статуту королеви Анни, закону британського парламента на захист авторів книжок, карт і креслень. По тому низка законів у цій галузі свідчить про настання епохи

Відтоді кількість міжнародних та внутрішньодержавних нормативних актів з цього питання неухильно зростає відповідно до вимог і змін суспільного життя. До прикладу, 1952 р. у Женеві під патронажем ЮНЕСКО підписано Всесвітню конвенцію про авторське право, у 1967 р. у Стокгольмі створено Всесвітню організацію з інтелектуальної власності. За час незалежності Верховна Рада України та інші органи державної влади, намагаючись відповідати світовим трендам, з допомогою фахівців ЮНЕСКО систематично оновлюють законодавство у сфері авторських прав, додаючи строки дії охорони і розширюючи коло об’єктів охорони. Правду кажучи, ця галузь правознавства поки що в цілому  проблематична. Це зумовлено не тільки внутрішніми обставинами чи особливостями законодавства, а й великою мірою через глобальні тенденції. Однак варто наголосити, що принаймні в Україні авторське право надійно захищене в архівній системі й наші фондоутворювачі можуть бути впевненими щодо належного поводження з об’єктами інтелектуальної власності, які опиняються на державному зберіганні. З дещицею пропонуємо ознайомитися саме зараз — у день книги і її автора.

Copyright © 2021 Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International