ЕФЕКТ ЛУЦЕНКА (ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТА ДМИТРА ЛУЦЕНКА)

Будьте як діти (Мф. 18: 3),

бо в них є Царство Небесне (Мк. 10: 14)

 О, як вона була вдячна тій першій, яка не дочекалася його з війни! Не розминутися, певно, – один із літературних прийомів життя, коли реальність перевершує вигадку. Зустрітися їм справді було непросто. Вона – безтурботна дитина Півдня, до університету й школи перебігала пішки із шестикімнатної одеської квартири, де батьки дбали про ситий стіл і м’яку постіль. Цариця Тамара, королівна. А він… Він у свої 24 пройшов вогонь і воду.

Народився український поет-пісняр 15 жовтня 1921 р. у с. Березова Рудка на Полтавщині у переддень голодомору. Як стало зрозуміло, що вижив, подався на Донбас у шахти, а потім таки до Києва – вчитися. За сприяння Івана Микитенка влаштувався на рабфак Київського гідромеліоративного інституту. Вдень навчався, а ночами писав вірші, малював на картонці хатки, садки і ставки з лебедями, щоб продати на Євбазі і розжитися хлібом, бо в гуртожитку необмежено був лиш окріп. Лиш за десять років на лікарському обстеженні дізнається, як дорого далося те недоїдання. Втім, Дмитро не любив про це розповідати і скаржитися взагалі. А було й страшніше: війна після виснажливої тропічної лихоманки в Афганістані, де проходив строкову, тяжке поранення 8 травня 1945-го, пожиттєва інвалідність. Після демобілізації заробляв журналістикою у «Сільських вістях», «Молоді України», на Всесоюзному радіо. Скрізь метушня, біганина, «стреси від преси»… І вірші, вірші – їх вистачить на кілька десятків збірок, хоч перша – «Дарую людям пісню» – побачила світ 1962 року, коли йому було вже за сорок.

Тим часом й Тамара у 1945-му опинилася в Києві, співробітником газети «Колгоспне село». На одну з посиденьок товариш привів молодого худющого солдатика з очима в пів обличчя. За п’ять днів, заморочивши дівчині голову поетичними звіряннями, він потягнув її одружуватися: «Підходимо до РАГСу, а я упираюся, як можу. Мені на наступний день потрібно було їхати у відрядження до Тернополя, та й узагалі ми ледве знайомі. Коли чую, якийсь дядько, що спостерігав цю сцену, говорить: «Дивіться, дівку в РАГС тягнуть, як корову на налигачі». Мені стало соромно, і я перестала пручатися». Голодне, але радісне весілля відгуляли на продане галіфе нареченого, який заснув чи й не за столом. Жити довелося у прохідній кімнаті на Круглоуніверситетській, 3. Аж до 70-х сусіди ходили через хату, діти й родичі тулилися на скринях попід стіною, а поет вважав, що має все, і на питання Щербицького, у чому допомогти, лиш знизував плечима. І гонорар за Шевченківську премію 1976 р. вони з композитором І. Шамо віддали сиротинцю. За кілька тижнів після аварії на ЧАЕС Дмитро Луценко з близьким другом та співаком Олександром Таранцем, без будь-якого протирадіаційного захисту і попри відмовляння, поїхали до Чорнобиля («Щоб замість мене молодий не поїхав»), і той зрештою довершив справу війни та вісьмох інфарктів, якими батько оплакував 17-річну доньку. Та й тут не надто зважав: «Подумаєш, вісім інфарктів! Ось у Ейзенхауера було 11. Так що у мене ще попереду багато часу…» Якось відомий поет Михайло Шевченко сказав, що аби в світі існував «Орден Доброти», то він перший на нього заслуговував. То направду було так.

Секрет популярності у кожного неповторний. Що сказати про Дмитра Луценка? Щирість – безперечно. Але вона є запорукою успіху будь-якого твору, однак далеко не кожний, бодай і геніальний, органічно привласнюється читачем і здобуває визнання та повсюдну любов. Насмілимося сказати, що сила тяжіння Дмитра Луценка – він сам, персонаж не так літератури, як колективної свідомості. Звісно, популярності сприяють і часто невибагливі народнопоетичні прийоми, близькі до фольклорної естетики, використання архетипічних образів наївного мистецтва. Однак вони є скоріше формальною ознакою, обов’язковою, але не вирішальною. Визначальним є внутрішня форма самого поета, втілена з тією ж таки щирістю. За своєю природою автор сам, як і його ліричний герой, – романтик, романтик народнопоетичного складу. Для творів такого типу властиві пафос, характерні повтори, порівняння й зіставлення на основі конкретно-образних значень, зримих символів – очевидних еквівалентів почуттів і настроїв, сентиментальність, перечуленість. Сюди ж романтичне поняття честі, жертовності, нетерпимість до зла й несправедливості. Щедрістю, довірливістю, добротою самого автора позначені його тексти. Звідси, за літературними мірками, може, й не бездоганний, але по-людськи такий привабливий й зрозумілий словесний надлишок. Це та сама щедрість – через надмір почувань помноження почуття і думки вдесятеро, наче покликання до життя, ствердження їхнього існування. Водночас – природна простота дарування, високопарність, народжена привілейованим відчуттям необмеженості часу, піднесеністю духу, звірянням за канонами іншої, неубогої реальності. І ми потрапляємо в її полон, і ми розчулюємося, бо несподівано сильним виявляється таке немудряще

Та не порадує літо
Душу мою молоду.
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.

Чи вірш, музику до якого написав генерал міліції О. Екімян:

Мати колихала дитинча,
Котики сивіли верболозів.
Сонячний промінчик, як зайча.
Бавивсь біля неї на підлозі.
Сад гілками в вікна заглядав,
Пестився до матері й дитини…
— Мамо, мамо!… Я усе б віддав —
Вас би повернути до родини…

І генералам не далеке зворушливо-дитинне. Чи не ця нероблена безпосередність змушує повірити, в обхід дорослого розуму, у світову гармонію, сповідану поетом? Діти зберігають дивовижну цілісність розуму, серця й волі. Чужі набутим роками лукавству й лицемірству, внутрішню гармонію вони розпросторюють на цілу світобудову. Їхня простота, особлива реалістичність душі – те істинне Царство Боже «всередині нас» (Лк. 17: 21). Ефект Луценка – «бронебійний», спрямований на первинне дословесне, вписане в структуру людської свідомості на рівні ритмомелодики, яка сповіщує появу її емоційно-смислового, допонятійного комплексу.

Перед нами прикметне явище шістесятництва – нерозривність поета і людини, і нас воно притягує цілокупно: небесний знайда, що зберіг пам’ять правітчизни й повертає втрачене спокушеним цим.

Найвідоміші пісні Дмитра Луценка – «Києве мій», «Мамина вишня», «Осіннє золото», «Хата моя, біла хата», «Неспокій», «Ой ти річенько», «Пісня про щастя», «Зачарована Десна», «Дорога спадщина», «Фронтовики», «Сивина», «Не шуми калинонько» тощо (їх понад триста) – написані у співпраці з популярними тоді композиторами, творцями нової післясталінської естради: І. Шамо, Л. Ревуцьким, О. Білашем, В. Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, О. Зуєвим, В. Івасюком, І. Покладом, С. Сабадашем, О. Чухраєм, О. Осадчим, О. Екімяном, по-справжньому стали народними. На це автор лиш усміхався: «Бач, як зростають мої акції, пісня вже народна!» Майже кожен співак 60-х – 80-х мав у постійному репертуарі бодай одну. Його твори, високо оцінені А. Малишком, самим П. Тичиною, перекладені англійською, німецькою, французькою, казахською, таджицькою, молдовською та іншими мовами, гімн столиці «Києве мій» співали навіть китайською та японською.

У фондах ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного можна ознайомитися чи не з усім пісенним доробком Дмитра Луценка у виконанні Д. Гнатюка, Н. Матвієнко, Б. Сташківа, Р. Кириченко, К. Огнєвого, Ю. Гуляєва, хорової капели «Думка», Державного українського народного хору ім. Г. Верьовки і ще багатьох й багатьох. Крім того, до ваших послуг більше двох десятків аудіозаписів віршів у авторському виконанні, а також фото, кінофільми та кіносюжети із зображеннями поета під час роботи, зустрічей з колегами й шанувальниками, виступів на сцені.

Д. Луценко у фонодокументах
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Я ждав тебе…, вірш. Автор тексту Д. Луценко. Авторське виконання, 1980 р., од. обл. 39298, од. зб. М-17037.

Курли, курли…, вірш. Автор тексту Д. Луценко. Авторське виконання. 1980 р., од. обл. 39293, од. зб. М-17037.

Оксана, пісня. Автор тексту Д. Луценко, композитор В. Верменич. Виконує заслужений артист УРСР К. Огнєвий у супроводі естрадного ансамблю Укрконцерту. 1963 р., од. обл. . М-8597, од. зб. 4000.

Зозуленька, пісня. Автор тексту Д. Луценко, композитор І. Шамо. Виконує жіночий склад пластового хору (Великобританія), керівник – Я. Бабуняк у супроводі фортепіано. 1999 р., од. обл. 3402, од. зб. КД-602.

Києве мій, пісня. Автор тексту Д. Луценко, композитор І. Шамо. Виконує заслужений артист УРСР Ю. Гуляєв у супроводі інструментального ансамблю. 1964 р., од. обл. 21493, од. зб. Г-5392.

Осіннє золото, пісня. Автор тексту Д. Луценко, композитор І. Шамо. Виконує народний артист УРСР Д. Гнатюк у супроводі оркестру народних інструментів Держтелерадіо УРСР, диригент – А. Бобир. 1982 р. од. обл. 34503, од. зб. М-15427.

Ой, на морі хвиля грала, пісня. Автор тексту Д. Луценко, композитор О. Білаш. Виконує тріо бандуристок: Р. Горбатенко, М. Путь, Л. Криворотова. 1970 р., од. обл. М-13840, од. зб. 5201.

Неспокій, пісня. Автор тексту Д. Луценко, композитор В. Верменич. Виконує заслужений артист УРСР К. Огнєвий у супроводі інструментального ансамблю, керівник – З. Кожарський. 1967 р., од. обл. М-12141, од. зб. 4867.

Підготувала провідний архівіст

сектору публікації документів Л. В. Любарська

Copyright © 2021 Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International