Пропонуємо добірку аудіовізуальних документів до 100-річчя від дня народження українського драматурга О.Ф.Коломійця

Олексій Федотович Коломієць народився 17 березня 1919 р. у с. Харківці Лохвицького району на Полтавщині. Потім – звичний сценарій сільського небагатого дитинства у великій, але неповній (рано пішов батько) родині, школа, робфак, істфак Харківського університету, фронт. Повоєнне вговтання на тихих редакторських хлібах до початку письменництва тривало аж до 60-х – настання короткого періоду відлиги в суспільному житті. Зрушився час і в царині культурній: свіжі мистецькі спалахи як ознаки наступності художнього процесу забезпечили його неперервність і попри подальше згортання. Молода література й драматургія зокрема рішуче повертається до нової тематики: замість звичних колгоспних перепитій, замішаних на теорії безконфліктності, автори сміливо заточили пера гостротою тогочасних загальносуспільних проблем, в які густо впліталися морально-етичні загальнолюдські, непростий внутрішній світ сучасного героя і його зовнішньої позиції.

Одним із піонерів оновленого руху став до того не-автор О. Ф. Коломієць. Спершу заявив про себе збіркою оповідань “Біла криниця” (1960 р.), а драматургом відразу успішно дебютував у сорокарічному віці комедією “Фараони”, вперше поставленою в Московському театрі ім. М. В. Гоголя. За 2 роки п’єса усталилася в репертуарах 71 театру країни, а в 1978 p. У Київському театрі ім. І. Франка відбулася її п’ятисота вистава. Обігрування Аристофанівської “Лісістрати”, використання прийому сновидіння, нетрадиційність характерних для канонічних сільського або робітничого ландшафту набір персонажів і проблематики – все свідчило про оригінальність твору.

Після комедійного жанру з’явилися драми, трагедії, і кожна була черговою експериментальною спробою виписування характерів, вироблення нових засобів художнього вилову: “Дванадцята година”, “Чебрець пахне сонцем”, “Прошу слова сьогодні”, “Планета Сперанта”, “Келих вина для адвоката”, “Перший гріх”, “Одіссея в сім днів”, “Кравцов”, “Срібна павутина”, “За дев’ятим порогом” (“Запорізька Січ”), приурочена 1500-літтю Києва п’єса “Камінь русина” (“Град князя Кия”) тощо. “Голубі олені” – “повість про кохання” – на тлі численних батальних, пафосних і кон’юнктурних творів вирізнялася стишеною поетичністю і 1977 р. отримала Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Дилогія проблемно-психологічного характеру “Горлиця” і лірична драма “Спасибі тобі, моє кохання” у 1970 p. були відзначені республіканською премією ім. М. Островського, 1980 р. драма “Дикий Ангел” – Державною премією СРСР.

О. Ф. Коломієць, безперечно, залишається в межах традиційного романтичного морально-етичного світогляду, однак “вічні” цінності “через голову” соцреалізму засвідчили новизну, оскільки разом із тематичною незвичністю драматичні колізії набували нових форм вираження у двоплановості реалістичного й умовного, ліризації побутового, притчевості, інакомовленні, часових зсувах і паралелях, символічності. Оновленим виявився подієвий простір: не широке хронологічне тло, а історія людської одиниці, з екстер’єрної площини виробничого роману ракурс художника зміщується на суб’єктивність, до особистості, її внутрішніх колізій і співвіднесення зі світом, проблеми старого й нового – ці та інші зміни позначилися на структурних особливостях, ритміці, експресії драматичної форми, посилили роль монологу й символа як засобів психологічної характеристики персонажів. Водночас світ Коломійцевих драм екзистенційно розімкнутий: життєва повсякденність, варіативна інтимність окремої історії завдяки часовій багатоплановості складають поколіннєву неперервність, у сукупності узагальнюють типове в конкретному спільному історичному контексті.

У ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного збережено більше двох десятків фото самого О. Ф. Коломійця в його життєвих ролях: під час роботи, відпочинку, численних дружніх та офіційних зустрічей, урочистостей тощо і понад тридцять зображень ролей вигаданих – у яскравих популярних виставах. У фонотеці архіву можна знайти радіокомпозиції за п’єсами О. Ф. Коломійця “Голубі олені” і “Фараони”. Уривок з останньої та фотодобірку з архівної колекції пропонуємо увазі відвідувачів сайту

[masterslider id=”78″]

“Сон Тарана” – сцена з вистави “Фараони” за п’єсою О. Ф. Коломійця. Виконують артисти Київського українського драматичного театру ім. Івана Франка М. Ф. Яковченко, М. Л. Панасьєв, М. Ф. Покотило, 1962 р., од. зб. 5685, од. обл. М–15979

Copyright © 2021 Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International