250 років від дня народження Людвига ван Бетховена

Сонцесяйний Феб
чи козлоногий Бахус?

Духовной жаждою томим,
В пустыне мрачной я влачился, —
И шестикрылый серафим
На перепутье мне явился.
Перстами легкими как сон
Моих зениц коснулся он.
Отверзлись вещие зеницы,
Как у испуганной орлицы.
Моих ушей коснулся он, —
И их наполнил шум и звон:
И внял я неба содроганье,
И горний ангелов полет,
И гад морских подводный ход,
И дольней лозы прозябанье.

(О. С. Пушкін “Пророк”)

Папа Гайдн

Трапляється так, що для злету на пік талантові доводиться зазнати важких випробувань. Значимі перетворення завжди травматичні, але біль – супутник нового. Так було й з музичним генієм – Людвигом ван Бетховеном. Хай то буде лиш здогад, та знакове, бетховенське, було подаровано світові після того, як він почав втрачати слух. Очевидно, божественний лик – завелике диво для людських очей, а голос – для вух. Однак Бетховен почув і дерзнув не замовкнути. Міф про Прометея створено людьми, творчість з’явилася у відповідь Творцю.

Папа Гайдн, як називали й називають дотепер беззаперечного метра, зустрів молодого початківця, педагогічно тамуючи захват і водночас збентежено:

– У вас неабиякий талант, – промовив Гайдн, – і він стане ще більшим, набагато більшим. У вас безмір натхнення, але… Чи можу я говорити відверто?

– Певна річ, я прийшов почути вашу думку, – буркнув (sic! – Гайдну!) Людвиг.

– Так от, ви здійснете набагато більше, ніж дотепер, до вас прийдуть думки, до яких ще ніхто не додумався, ви ніколи не пожертвуєте прекрасною ідеєю заради тиранського правила (і добре зробите), однак ви принесете правила в жертву власним фантазіям, бо видаєтеся мені людиною з кількома головами, кількома серцями, кількома душами… Та я боюся розлютити вас… Як на мене, у ваших творах завжди буде щось чудернацьке, неочікуване, незвичне. З-поміж прекрасних речей вряди-годи визирне дивне й похмуре, тому що й ви дещо похмурий і дивний; а стиль музиканта – це він сам. Погляньте на мої твори. У них завжди є місце життєрадісному, безтурботному, бодай вони і були серйозними. Ніщо не знищить моєї природної легкості, навіть мій шлюб і моя дружина!

Все знав про учня Гайдн і за безкомпромісну вдачу та смаглявість назвав його Великим моголом. А чи відчув, що той виштовхне музику в незвідане, порушить класичну рівновагу, досконалим представником якої він став по смерті Моцарта?

Великий могол і мiръ

 А було так. Починалося молоде життя стрімко, завзято: невеселе дитинство минуло, світ відкрився у гармонії надій, і Бетховен писав бездоганні концерти, сповнені божественної чистоти чітких ліній й класичної краси. Дуже скоро блискучий піаніст з дивакуватою зовнішністю, вогнем в очах і пальцях, повсякчас готовий вибухнути емоціями, став улюбленцем аристократичного Відня. Ним опікувалися вельможі – місце вже спочилого Вольфганга Амадея не терпіло пустки. Щось направду магнетичне випромінював вайлуватий, незграбний і непоштиво до моди одягнений юнак: “Невисокого зросту, непоказний, з червоним негарним обличчям, вкритим віспинами і обрамленим прядками коричневого волосся. Одяг надзвичайно простий, але його манера зовсім не нагадує модну світську недбалість. При цьому послуговується діалектом і доволі вульгарними виразами; на загал нічого у ньому не свідчило про оригінальність, його жести й звички були такими ж поганими, як і манери”. І попри те, а скоріше, завдяки тому за Великим моголом тягнувся чималенький гарем з аристократок, служниць, дам необтяжливих звичаїв.

Ним захоплюються, його поважають і бояться, а він, здається, не пильнує симпатій добірного товариства: може, спершу довівши слухачів до сліз, різко схопитися й зареготати, ляснувши кришкою фортепіано: “Ви всі несповна!” Та за грубістю Великого могола соромилась вразлива, вкрай чутлива струна: всі ці віступи… – лиш модний атракціон, а він – забавка і розвага для ялової публіки. Бетховен – це вам не звуковий фон! Дратівливий, нестриманий, Людвиг потім шкодує, перепрошує, але вгамувати нетерплячість несила – треба мчати вперед, до дідька покинувши шкільні вправи, вдосконалення техніки композиції (хіба можна перевершити Баха?!) й старі правила загалом. Натомість нагальним стало перевинайдення деяких музичних форм, аби ввести своє розуміння музики, вибудувати нову архітектуру, використати всі можливості інструментів та оркестру, змусити їх зазвучати незвично, нечувано. Все життя Бетховен очікує на рояль майбутнього, шарпає майстрів, бо конче потребує власного голосу – голосу нового часу.

Тим часом розпочинається другий етап у житті композитора. Прийшла пора вина, шинків, гульбищ, фривольних “застільних” чи жартів на кшталт рондо-капріччіо “Побивання за втраченим грошиком”. Тепер Бетховен за роялем – це шалений Джеррі Лі Льюїс, вихлявий Елвіс Преслі, бітли в “Олімпії: ураган.

У “Народженні трагедії з духу музики” Ніцше поділив мистецтво на аполлонічне й діонісійське. Першому патроном бог сонця, син Зевеса, носій божественного знання, уособлення рівноваги досконалого Всесвіту – златокудрий, променистий Аполлон. Другому – земний бог хаосу, плодючості, п′янкого і п′яного буйства, бродіння, шаленої радості – нестримний, неприборканий, безумний Діоніс. Ніхто до Великого могола не зумів так феноменально зіставити, поєднати і протиставити обидва творчі начала у невиданій досі гармонії дисонансу. Критики спантеличені. На той час ще не було терміну “аванґард” – мистецтва для майбутнього, а самé майбутнє вже увірвалося в консервативні вуха XVIII століття. Діонісійський захват віртуоза набуває кардинально відмінних форм, злегка позначених Гайдном і доведених до найвищого рівня напруги вибуховим “могольським” темпераментом: так, застарілий елегантний менует світських раутів зметено народним танком, з його потужним пульсовидним ритмом, наче заданим самою стихією.

“Та-та-та-таааа!”

– раптом (як завжди, інакше не ходить) з’явилася. Та, з П’ятої симфонії. Ще без коси, але вже катастрофа. За переказами, сам автор сказав про перші такти симфонії: “Так доля стукає у двері”. Якось, після веселого вечора в таверні, Бетховен вийшов на вулицю і… не почув музики. Грали вуличні музики, а Бетховен не почув музики! Безодня вперше зазирнула йому в очі, сиріч вуха. Відтоді зник безтурботний Вакх і народився Титан. Коли янгол торкається вух… Одним словом, вже у 1818 році настала суцільна тиша. Відтоді він чутиме інші звуки. А до того – болісні переживання, надії й розчарування, думки про самогубство, знайомство з роздумами Маккіавеллі про переможну силу людського духу над невмолимістю фатуму і постійна розмова з Богом – Всесвітом – Безоднею. Він ще пручається, вірить, просить. Послухайте П′яту сонату, “Весняну” – музику прощання зі світом звуків. З розкошів весняних розливів, безмежного відчуття краси, життєдайної, неймовірно прекрасної мелодії в до мінорі, по-моцартівськи вишуканої й лагідної, виростає відчайдушне моління. “Це так боляче…коли навесні лопаються бруньки”, – написала шведська поетеса Карін Бойє. Хто бачив біду раз, той знає: найстрашніша згадка про неї – у розпал щастя, на піку надії, коли все це враз відтіняється небуттям. А в Третій сонаті у тій же тональності вперше звучить тема долі, що сягне кульмінації у П′ятій симфонії. Екзистенційна туга часто одягає світлий до мінор.

Бетховен ловить час, гарячково пише, пише багато (загалом залишить людству больше 240 творів, серед яких 9 симфоній, 5 фортепіанних концертів, 18 струнних квартетів. По суті, він перезапустив жанр симфонії, зокрема, вперше використавши у Дев′ятій хор) і увесь час експериментує. Тим часом музиканти просять змилуватися – виконати речі такої складності неможливо! На що композитор роздратовано кидає: “Мені немає діла до ваших жалюгідних скрипок, коли я слухаю Дух!” Соната №7 свідчить про перелам стилю і, що одне і те ж, світогляду: більше нема у кого просити милості, перед людиною байдужий, холодний Космос.

І все ж… І все ж не дурно Великий могол став автором “Героїчної”, “Патетичної” – прометеївським символом. “Тривожні, блискучі, повні життя й розуму, пронизливі очі дивляться впритул,…у всій його манері напруга, схвильоване прислуховування глухих з їхньою загостреною надчутливістю, суміш або постійне чергування сердечності й настороженості; і попри це не можна не сказати собі: ось людина, яка приносить мільйонам радість, і тільки радість – чисту, духовну!” Чисту радість він хотів тепер подарувати всьому людству, і це буде його апофеоз – Дев′ята симфонія – щось більше за музичний опус: емблема, знак, навіть політична зброя: 1943 року у виконанні оркестру під орудою Вільгельма Фуртвенглера в присутності ареопагу нацистських вождів лунає потужна, загрозлива і розкішна повільність ритму …Передбачення слави Третього рейху? А от її “читає” Леонард Бернстайн в момент падіння Берлінської стіни 1989 року – і весь твір символічно набуває зовсім іншого змісту. Фінал в урочистому ре мажорі –“Ода до радості” – стала гімном Європи.

Останній бій 

Після нічної подорожі під холодним дощем 1-го грудня 1826 року, коли ще не знали про ковід, Бетховен підхопив пневмонію. Ще хотілося жити, але тут допоміг “цілющий протизапальний” свинець. Мало чию агонію описували так детально. Чотири місяці, змордований хворобами організм відчайдушно змагався з долею аж до 26 березня 1827 року. Кажуть, коли пішов священник, за день до смерті, Бетховен прошепотів: “Finita est comoedia!..”Музична культура людства навіки поділилася на “до” і “після” Бетховена.

Все його життя – глузування над начебто неспростовними законами генетики й спадковості. Син п′яниці і важко хворої матері, ріс поряд з розумово обмеженими й часом злобивими братами, розчарований племінником, самотній, вразливий і непокірний, він міг вирватися з болота в єдиний спосіб: стати генієм. Попри батькову тиранію, завдяки неабиякій силі власної натури, сповненої вибуховою сумішшю грубості й меланхолії, чутливої ніжності і непогамовних амбіцій. Бетховен не може жити поза бажанням творити у згоді з власними ідеалами, дуже інтимним уявленням про Бога щось не схоже на жодні зразки. “Пізній”, глухий, Бетховен залишив твори-заповіти невичерпної глибини, які готують, прорікають музиці шлях на два століття вперед.

 

 

Людвиг ван Бетховен народився в Бонні, в будинку номер 515 по Боннгассе, 17 грудня 1770 року (дата хрещення, день самого народження прийнято вважати 16 грудня).

Ви можете знайти всю музику в інтернеті. Ні, всю не можете, бо, як ми знаємо, виконавець виконавцеві не тотожний. А у фондах ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного записів більш як дві сотні на вибір: Бетховен берлінський, київський, московський, ленінградський, голандський … Впізнайте свого:

play_circle_filled
pause_circle_filled
Кріолан, симфонічна увертюра, тв. 62
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує заслужений симфонічний оркестр Держтелерадіо УРСР, диригент – В. Б. Гнєдаш, соло на скрипці – Ф. Гольденберг, 1989 р.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 37379, од. зб. М–16463

play_circle_filled
pause_circle_filled
Симфонія № 9, ре мінор, тв. 125 (4 ч. Престо з хором)
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує симфонічний оркестр Всесоюзного радіо Держтелерадіо СРСР, диригент – О. В. Гаук, Державний російських хор, художній керівник – О. В. Свєшніков, солістки: Г. П. Вишневська та ін., 1957 р.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 19813, од. зб. Г-5077

play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для скрипки і фортепіано № 2 до мінор, тв. 30
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконують В. Співанов (скрипка), М. Гусак (фортепіано), 1970 р.  

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 20844, од. зб. М–9183

play_circle_filled
pause_circle_filled
Симфонія №9. Фінал
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконують Державний симфонічний оркестр УРСР, Державна хорова капела УРСР “Думка” та хор студенів Київської консерваторії ім. П. І. Чайковського, диригент – заслужений діяч мистецтв УРСР С. В. Турчак, 1968 р. 

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 17349, од. зб. М-5851

play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.1
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.2
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.3
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.4
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.5
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.6
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.7
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.8
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.9
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Героїчна симфонія № 3, ч.10
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує Амстердамський симфонічний окрестр, диригент – Менгельберг.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 902, од. зб. Г-711–715

play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для фортепіано № 8 до мінор “Патетична”, тв. 13 (у 3-х частинах)
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує М. І. Грінберг.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 21389, од. зб. Г-5359

play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для скрипки і фортепіано № 5 до мінор “Весняна” (у 4-х частинах)
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконують учні КССМШ ім. М. В. Лисенка Т. Полячек (скрипка), Я. Шмітова (фортепіано), 1987 р. 

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 37034, од. зб. М–16293

play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для фортепіано № 14 до-дієз мінор “Місячна”, тв. 27 № 21 (у 3-х частинах)
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує М. І. Грінберг, 1986 р. 

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 21395, од. зб. Г–5361

play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для скрипки і фортепіано № 9 ля мажор “Крейцерова”, тв. 47
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для скрипки і фортепіано № 9 ля мажор “Крейцерова”, тв. 47
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для скрипки і фортепіано № 9 ля мажор “Крейцерова”, тв. 47
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконують О. М. Горохов (скрипка), В. В. Сєчкін (фортепіано), 1964 р. 

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. М-9721, од. зб. 4399

play_circle_filled
pause_circle_filled
Симфонія № 5 до мінор (у 4-х частинах)
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує Берлінський філармонічний оркестр, диригент В. Фуртвленгер, 1959 р. 

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 15305, од. зб. Г–4375

play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для фортепіано №23 фа мінор “Апасіоната”, тв. 57
volume_down
volume_up
volume_off
play_circle_filled
pause_circle_filled
Соната для фортепіано №23 фа мінор “Апасіоната”, тв. 57
volume_down
volume_up
volume_off

Композитор Л. ван Бетховен

Виконує Берлінський філармонічний оркестр, диригент В. Фуртвленгер, 1959 р. 

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 15305, од. зб. Г–4375

Упорядник – Любарська Людмила Валентинівна,

провідний науковий співробітник

сектору публікації документів

Центрального державного кінофотофоноархіву України

ім. Г. С. Пшеничного.